Щось дорога моя зажурилась,
Хмари-думи над нею пливуть,
Ковила на узбіччі схилилась
Та ромашки дрібненькі цвітуть.
Враз - мотор! І проноситься мимо
Залишає чадного хвоста.
Занапащена пилом і димом,
Не здається мала красота!
...Хто посіяв вас, квітоньки милі,
Чи самі тут вродили колись.
Чом же вам не придумано крила,
Щоби в небо, як пташки, знялись?
Щоб зустрілася тиха долина
І калина, як мати, проста.
Білий цвіт, золота середина,
Не завжди, бач, вона золота.
Як чума, край зеленого дому
Ходить-бродить безока біда.
Укорочує віку живому
Тупорила залізна орда.
Скільки цвіту невинного гине,
Скільки долей закреслює путь!
Може, тому в садах України
Сиві горлиці тужно гудуть.
