Нас колись так створили світи зоряні
І дали змогу шляхи обирати собі.
Як я відношусь до себе,
Так я відношусь до інших:
З повагою, що завжди треба,
Чи плутаюсь в протиріччях.
До кого тепло серця лине,
Не за́вжди його сприймає.
А хтось у лиху годину
Чужу душу до світла вертає.
Комусь досить неба смужки,
Щоб щастя хвилину відчути.
А хтось тільки прагне вжитку*,
Інше йому не збагнути.
Все повертає життя навзаєм,
Що віддати йому готові.
Зима весну щорік так стрічає,
Восени ж засніжує знову.
Кого вразливо я бачу у інших,
Того приховую з тугою в со́бі,
Тому я – це ти в чомусь і майже
Споріднені наші долі.
*вигода
2016р.
