Зима взялася на прощання
Дарунок людям піднести,
Вночі до раннього світання
Створила диво красоти.
Мов не сади, а храм криштальний
У небо казкою піднявсь.
Сам Бог з ясних чертогів дальніх
На витвір свій замилувавсь.
Півні захоплено кричали,
Раділа сонячна струна...
Та люди мов не помічали,
Хтось мовив: чи й не дивина!
... Зима пустила білі стріли,
Хуртеча стала на крило,
Хати в заметах аж присіли,
Спросоння охнуло село.
В оселях всі заворушились:
Бач, сніг у вікна загляда!
Лопатам люди поклонились,
Та й заходились... Не біда!
Стареньку жаль узяв за хати -
Подарувала світлу мить,
Селяни ж вибрали... лопати.
Погано, як душа мовчить.
