Коханий! Без тебе я так посивіла і стала дорослою...
А в нас народились в гнізді ластів’ята із піснею-ласкою.
Красна яблуня цвітом рясна, опадає пелюстя додолу.
Скільки ранків і безліч ночей виглядаю з дороги додому.
Зачекався старезний горіх. Внуки лущать, присівши під хату.
Придивляюся в їхнє чоло і плекаю надію крилату.
Все нагадує вдома тебе. Стала я - не зігрітою пташкою.
Навіть вірю у чудеса, уявляю себе Попелюшкою.
Стільки було вагомих стрічань... Між людей почувалась чужою.
Бо немає подібних, як ти. Залишив ти навіки вдовою.
