Острів'янине мій, як ти там?
А у нас вже весна.
Сонце жовтим ласо
ловить неба пошерхлого тіні,
Десь з-за пагорба чується
перше "курли" в далечіні
І твої океани шумлять
у збентежених снах.
Архаїчність зими збереглась
лиш на фото й в думках,
Її срібні сліди знайшли сховок
в торішньому листі.
Острів'янине мій, чи
здолаєш дороги імлисті,
Щоб черкнути крилом
рідний обрій, мов з вирію птах?
Зовсім скоро сади
зашампанять у первісність трав,
Обпадуть білим снігом,
укривши наш острів цнотою.
Повертайся домів, взявши
хвиль шепотіння з собою -
Наші мрії тут сплять.
Їх гіллям старий клен вколисав.
Острів'янине, вір,
тебе стріне твоя голубінь,
Абрикосовим цвітом
запахнуть небесні розхрестя.
Сотні літ тихі весни
пливуть до твоїх володінь,
Сотні весен п'янких
я чекаю тебе.
Твоя Веста.
Веста - у давн. римській міфології - богиня домашнього вогнища.
Як приємно від Ваших слів! 
Щиро дякую!!! 
Дуже приємно!
дуже сподобалося 
