Нічний потяг, старенький вагон,
Мандрую багато годин.
Далеко уже порожній перон,
І думаю, що я один.
Жовта жарівка, бруд у плафоні
Із мумій нещасних комах.
Прокурений тамбур - запах вагону,
І п'яні тіла на лавках.
Світло у очі, ліхтар за вікном
За обрії відлітає.
А поряд розмова загальним тлом
Нехотячи протікає.
Часу нема, не відчувається,
І простір химерним стає.
У темряви обрис міняється,
За склом силует постає.
У нових реаліях, за вікном
Сидить подібний на мене.
Погане світло, протухлий вагон -
Загальна наша проблема.
Паралельний світ сам поділився,
Мене багато у ньому.
У кого я там перетворився?
А може усе по старому?
Паралельний образ, друг мовчазний,
Керунок мій обирає.
Шлях не далекий, але не близький
Потяг поволі долає.
Спільна дорога, а різна мета.
Ситуація вражає -
Станція у кінці буде одна,
Прибуття не співпадає.
Біла заздрість, даремні ридання,
Не подарує надії,
Чужі узяти собі надбання
Для втілення власної мрії.
Паралельний світ. Непомите скло
Таїну оберігає -
Не піддається руйнації тло
Тим, хто чужого бажає.
Зміни ідуть, коли їх чекаєш,
А хочеш нового – твори.
Світ поміняється, як ти бажаєш.
Свою реальність роби.
Нічний потяг. Вагон неновий
До міркувань спонукає.
І може у ньому я не один,
Хто поряд світи відкриває?