Як можна гратися людським життям?
Скільки біди у злочині такому?!.
Про долю іграшки стає усім відомо.
Погрався, викинув. Вчинив мов зі сміттям.
Ще як своїм, то сам собі і злодій.
А як чужим? Ідеш уверх по сходах.
Комусь подякуєш, комусь за просто так.
Вважаєш, що свого досяг. А в чім мастак?!
А що як граєшся мільйонами життів.
І мріяв про таке. Цього хотів.
Тут потоптався, там за гріш продав,
Всьому ціну на світі прописав.
Щоб вберегти свою дивацьку роль,
Ти то святий, ти то Ассоль,
А може все сприймати як звичайний жарт,
Усі обличчя виклав на звороті карт …
Себе зробив об’єктом гри,
Її, його мішаєш кольори,
А як тобі ще гостроти замало,
Тобі за іграшку мільйони стали …
Стоїть святий Петро і у гостей питає,
Чого, хто, з чим прийшов під двері раю,
А дехто тут на рай і не зважає,
Нову шукає стаю …
То може вже не варт лякати їх вратами раю,
Вони давно не вірять вже ні в що,
І кожен свою суть намертво обіймає,
А оплески щораз на повну в шапіто …