Хай потім проклинатиму
Обличчя таїну -
Любов, як вибух атому -
Спасіння не знайду.
Немає ні товариша,
Ні брата, ні рідні,
Щоб витягти з пожарища,
Допомогти мені.
В рятунок віру втратив я
І марю наяву,
Як на вулкана кратері,
Я при тобі живу.
Коли ж мана розвіється,
Себе від чар звільню,
Я на людських судилиськах
Про тебе так скажу:
Навіщо знать гріхи її?
Не добра і не зла,
Не жінкою - стихією
Повз нас вона пройшла.
Почувши грізні кроки ці,
Пішов грозу стрічать,
Не став, як ви, у паніці
Під дах себе ховать.
Оригінал
Пусть прокляну впоследствии
Твои черты лица,
Любовь к тебе - как бедствие,
И нет ему конца.
Нет друга, нет товарища,
Чтоб среди бела дня
Из этого пожарища
Мог вытащить меня.
Отчаявшись в спасении
И бредя наяву,
Как при землетрясении,
Я при тебе живу.
Когда ж от наваждения
Себя освобожу,
В ответ на осуждения
Я про тебя скажу:
Зачем считать грехи ее?
Ведь, не добра, не зла,
Не женщиной - стихиею
Вблизи она прошла.
И, грозный шаг заслыша, я
Пошел грозу встречать,
Не став, как вы, под крышею
Ее пережидать
1942
