15 лютого – день виведення військ з Афганістану.
Пам'яті мого земляка, учасника бойових дій в Афганській війні (1979-1989р)
Василя Бондаренка (у 1981 році був привезений "Грузом -200", у цинковій домовині
та захоронений на цвинтарі с. Велика Яблунівка. Згодом прийшла звістка,
що він знаходиться у полоні ворога. Була зроблена ексгумація могили, у якій були виявлені рештки невідомого
солдата. З тих пір старенька мати чекає на сина кожного дня).
Хлопці йшли на війну,
Коли плакала осінь сльозами.
Незнайома пісчана пустеля,
їх зустріла сухими вітрами.
Їх лякала чужа сторона,
скелі чорні мозолили очі.
Було страшно прожить білий день,
ще страшніше - недоспані ночі.
І ховалася смерть навкруги -
Неочікувана і зухвала.
Клята снайпера куля сліпа,
Тут на кожному кроці чекала.
Про нерозголос всіх таємниць,
командири попереджали,
Підписати військовий наказ,
Бійців юних вони заставляли.
А у рідну домівку листи,
Дуже довго й ліниво летіли.
Написати про правду усю,
не могли, але дуже хотіли.
Вдома мати читала листи,
Тугувала і ночі не спала.
Поливала подушку слізьми,
її серце біду відчувало.
А кругом було небо в диму,
сірі гори горіли вогнем.
Скрізь точились криваві бої,
весь пісок був политий свинцем.
І потрапив в біду мій земляк,
що у матері був син єдиний.
Він попав у ворожий полон,
русочолий юнак з України...
...Пролетіли десятки років,
Завершилась війна у Афгані.
Вірить мати - її син живий!
І повернеться він на світанні.