Тепер ми незнайомі, колишні ми – не ми.
Як стався цей надлам? Невмисно чи на зло?
На теплім лоні літа, чи в кігтиках зими?
Ці душі, далебі, поодаль віднесло.
Тепер ми незнайомі, колишні ми – не ми.
Як стався цей надлам? Поволі чи притьма?
У супроводі флейти, валторни чи сурми,
Коли рядився день, або повзла пітьма?
Твій погляд, наче кіт, тікає крадькома.
(Коли вдають усі, то, ніби, так і є).
Ось те і те було, та сцена вже німа,
Лише розмитий слід у пам’яті снує.
Снує туди-сюди, теж хоче утекти,
Бо спільного у нас нічого вже нема.
Розрізнені світи, повалені мости,
Обірвана струна залишена сама.
Побіжний погляд цей... не відвертай очей.
Можливо, спільне щось у нас і збереглось.
Як ні, чому тоді, щось рветься до грудей?
Пульсує в глибині. Мабуть, лише здалось...
2-ге грудня 2018-го
Прим. автора: на перший погляд здається,
що цей вірш – тільки про колишніх закоханих.
А насправді він як про закоханих, так і про родичів
і друзів, котрі з різних причин стали одне для одного
далекими.
