Сльозам солоним певно стало тісно
в моєму тілі повному печалі,
тому тепер сиджу на кухні й кисну,
а не гуляю з фре́ндами, хоч звали.
І ллються сльози тихою рікою,
і мокнуть вії, щоки, ніжна шия,
тому́ потоку все нема споко́ю,
сльозам відомо, що я вже нічи́я.
І соромно самій собі, що зда́лась,
що да́ла волю почуттям й волозі,
божилася, клялася, присягалась,
тепер сиджу і кисну, вся не в змозі.
Спинить ріку із сліз мені не в силу,
вона сильніша за мене, ну звісно,
слабка́, сама не зможу, не осилю,
сльозам напевно просто стало тісно.