Білу гречку стережуть тополі,
Теплий вітер гілочку гойда,
Пропливає, міниться поволі
В небі хмарок світла череда.
Ген сади в легенькому серпанку,
Тут тривога вічних залізниць...
Раптом у вагоні погляд карий
Сколихне бездонністю зіниць.
Не збагнути і не зрозуміти
До кінця це все, не поєднать,
Біла гречка, наче море, світить
І тополі край душі горять.
