Зажурилась осінь, заридала,
Що пора їй зовсім відступать.
Дрібні сльози рясно проливала,
Тут стежок їй більше не топтать.
Не бродить в саду шкільному ранком.
Золотавим листям не шуміть.
Їй не цілуватися з серпанком.
Вже й за журавлями не злетіть.
Паморозь давно лягла на луки,
На ставок несміло влігся лід.
А вона, зіщулившись від муки,
Мовчки йде, не змівши листом слід.
Непотрібна, змучена, самотня,
Йде не оглядаючись сама.
А навстріч – сніжин колючих сотні,
Нашвидкуруч кинула Зима.
20.11.2018р
Чарівно сказано про осінь! 
Гарно, чуттєво 
