Злетів з бузку на землю пізній лист,
Побачив сонце, що ховалось в хмари.
Вітер заграв, неначе Ференц Ліст
І хмари враз у вишині розтали.
Вечір заснув… Взялася височінь
Сузір’ями, неначе покривалом.
Замиготіла в піднебессі синь,
Там зорі до землі весь час моргали.
А лист бузковий грівся від землі,
Обдумував життя своє зелене.
Як було добре, коли жив в теплі,
Яке ж було тоді життя шалене.
