Вона хотіла втонути у власній долоні, розчинитись, вдавитись у смолястій пітьмі.
Та по саму голову борсалась у чужому болоті і вже, практично, була на дні.
Годинами стояла — скануючи світлофори, які, як на зло, не працювали в ті дні.
Роздирала шкіру до крові зубами, щоби ніхто не бачив її зривів вночі.
Конденсат на вікні рятував від утоми, охолоджував киплячі від роботи думки.
Ми з нею не друзі, але навіть мені, лячно спостерігати за її діями уві сні.
Вона сильна й надійна і не знає втоми, не вміє нашкодити, навіть, собі.
За кудрявими косами ховає недоспані ночі, запрограмовані дії на майбутні дні.
Уже світлофори знову запрацювали, а в очах залишилися штампи пусті.
Сьогодні вона вперше у своїй кімнаті. Вона на видноті і у червоному пальті.
