"Ти моя ганьба! Ще та донечка!"
Після таких слів чекаєш останнього дня,
Як благословення, як шансу на життя.
"Ти нездара! Звідки в тебе руки ростуть?"
Після цих слів чути як мрії у прірву падають,
Як вони благають про порятукок і кричать...
"Ти хто така? Зійди з дороги!"
Після них серце зупиняється з тривоги
І йдуть назад всі попередні кроки.
Удар, біль, кров на душі, крила зламані.
Через них зігнивають особистості,
Через них ще невідомі - вже безвісти зниклі.
