Кажуть, нема більшої різниці, ніж різниця між аматором і професіоналом; та між професіоналом і професіоналом різниця також чимала. Олександр Бойченко з тих профі, які вкрай серьйозно ставляться до своєї справи і вкрай несерьйзно - до себе. Або, в звичних термінах, шанують мистецтво в собі, а не себе в мистецтві. А в тому мистецтві, яким опікується Бойченко, в літературознавстві, це дає надзвичайно звабливий результат: автор ділиться думкою, але не нав'язує її; тому вона не стільки сприймається як переконлива (а вона така завдяки афорістичності та вишуканому гумору), скільки продукує в читача власні думки та змушує гуглити та навіть бігти до крамниці по книжки, згадані автором.
Як літературний критик, Бойченко звільнився від відповідальності за суспільство, яка зазвичай будує громіздкі, патосні та нежиттєздатні конструкції - ними катують дітей у школі, аби тим більш ніколи не спадало на думку братися за українську літературу. Не такі критичні есеї Бойченка; він не вкладає письменників і філософів у труну заздалегідь визначеної парадігми, він дозволяє їм бути собою, слудувати їхнім власним парадігмам, які варто досліджувати "без гніву та упередження" або, за формулою самого Бойченка, "з повагою і любов'ю". Невипадково ця книжка названа "Мої серед чужих" - саме про своїх, про тих, кого любить і поважає автор, йдеться в цих 73 есе.
Це зроблено дуже добре; читати це - насолода. Рекомендую всім закоханим у літературу друзям: Олександр Бойченко. Мої серед чужих. - Чернівці: Видавництво "Книги ХХІ", 2017. Замовити можна у видавця або деінде.