|
Ні, я не ворог тобі, та й не друг.
Темряви я не носій, та й не світла.
Не джерело я страждань та напруг,
Щастя ж від мене також не розквітло.
Я лише той, що кохає тебе,
Що в його серце Любов двоєдина
Голки встромляє чи нерви скубе,
Бо чоловік — то звичайна людина.
Вчинки, слова, що виходять самі,
Іноді й у розуміння не вкласти!
Та не зважай: то Кохання в пітьмі,
Може спіткнутися, навіть і впасти,
Та все що робить силенна Любов,
Не підлягає добру чи то лиху:
Знай собі править і знову, і знов —
Щастя чи іспити, вгрім чи потиху.
Знай лише те, що воно таки є,
Сильне, незламне не схильне до впливу,
Лагідне й ніжне Кохання моє.
Що витікає у лаву бурхливу.
Вогняний шквал почуттів та бажань,
Що на шляху своїм може спалити,
Недругів, кривдників чистих кохань,
Що не спроможні як треба любити.
Та лише знають паскудити тим,
Що фантазують брудними словами,
Та це не шкодить Коханню, бо в нім
Сила і велич, та міць до нестями.
То ж не сприймай, та нікому не вір,
Але й сама пам'ятай, що не в змозі,
Вбити Кохання людина чи звір,
Ти або я — хто б не сунувся в двір,
Вб'є і саме всіх, хто наперекір,
Всіх хто у нього стоїть на дорозі!
©~GV~27/8.9.18/
ID:
805976
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.09.2018 21:46:20
© дата внесення змiн: 06.04.2023 01:15:11
автор: Gnat Valjorny
Вкажіть причину вашої скарги
|
