Лежав їжак на дні нори.
Два дні нічого не варив,
Хворів, не те щось, видно, з’їв,
Живіт в голчастого болів.
На третій день подався в ліс,
Там дикий глід під небом ріс.
Набрав у торбу він ягід,
Через ріку подавсь у брід.
На другім березі ріки
Росли малинові гілки.
Зламав сухих собі зо три.
Із гілок чай цих – хоч куди!
Ішов додому, торбу ніс,
В траві побачив змійки хвіст.
Вхопив її.
- Не їж, пусти.
Не дай сиріткою рости
Синку.
- І я сам проживав.
Нікого мамою не звав.
Біду цю розумію я,
Не з’їм.
Вклонилася змія
І відповзла. Їжак побіг
Хутенько в темний свій нічліг.
Шипшини з’їв, запарив чай,
Поспав з годинку і у гай
Пішов. Бо там зело густе.
І дика яблунька росте.
Прибув туди, здолавши рів,
Та яблук в гаю не уздрів –
Корови випасли з села.
В руках пастушка щось несла.
Підбіг, понюхав – молоко.
Так радо випив би його.
Дівча побачило колька,
- Що хочеш? – каже.
- Молока.
Корови яблука спожили.
Мені й одного не лишили.
Три рази лило в кулачка
Дівча напій для їжачка.
Хлебтав, як дворові коти.
Тоді вклонивсь, узявся йти.
- Ще грушка є, - дівча сказало
Й на голки плід кольку поклало.
- Спасибі, - мовив той, - дитино,
Завтра нарву тобі шипшини.
Чекай мене отут в обід.
БАГАТИМ Є НА МИЛІСТЬ СВІТ!