Під обрій літо. Стигне виноград.
Прибоєм лагідним поки ще кличе море.
Так важко стриматись, щоб не давать порад,
Не розбивати лоб об стіни вкотре.
Та стигла ягода вбере у себе все –
І сонце, й життєдайну суть дощу.
Та знов думками десь мене несе,
Пробачу все, лиш зради не прощу.
Опори всі лозою міцно скуті,
Вже долі перший жовтий лист упав.
Так докопатись хочеться до суті,
Й пізнати світ, що все в собі зібрав.
Пізнати б сенс життя, природи суть,
Призначення своє та слова взнати…
Вершину досконалості несуть
В собі ті грона й грому перекати…