Виплив високо місяць-лебідь,
Помарніла його краса,
Перекинувся ківш у небі,
Пролилась на землю роса.
Розлітаються зорі крилаті
З посвітлілих дальніх полян,
Тихо жевріють сонні хати
Від тепла вишневих рум'ян.
Крізь ранкову легку прохолоду
І півнів голосний кришталь
В час досвітній з отчого дому
Хорошо вирушати в даль.
Тільки жаль мені Ведмедиці.
На поблідлих краях ковша
Не появиться, не присниться
Одинока її душа.
