Дорога мчить у Всесвіт,
Убік не повертає.
Тримає коло скреси,
А берег де, не знає.
Сторожа у кюлотах…
Думки пливуть в нависся.
І тісно, лот за лотом, —
Огранене колосся.
Біжить дорога шпарко
До отчого порога.
Із нею біла хмарка
Веслує довгим рогом.
Колишнє і оази —
В мандрівника вервечка,
Поезія і проза,
Без журавля синичка.
Дорога мчить у Всесвіт
І вбік вже повертає.
Вітає тихе плесо —
Й тут Всесвіт в став пірнає.