|
Багато тих, з ким можна лягти в ліжко.
Від пристрасті й бажання ніч не спати,
Торкати груди, милувати ніжки,
Якісь дурниці шепотіти їм на вушко, -
Але при зустрічі свій погляд відвертати.
Багато поруч гарних, юних, ніжних,
Цнотливих і розбещених осіб,
Що без розбору, почуттів і різних
Вродливих, збочених наскрізно,
Не вартих спілкування кілька діб.
Як мало тих, з ким хочу бути поряд
І кожну мить від щастя шаленіти!
У радості, печалі, смутку, горі,
В пустелі, в лісі, у високих горах,
В раю і в пеклі долю розділити.
Багато тих, з ким можна поруч жити,
Відпочивати, їздити на море,
Ходити у кіно і каву пити,
Кохатись можна, але не любити...
І одружитися, й терпіти оте горе.
Як мало тих, з ким хочеться щомить
Притиснутись і мріяти про вічність!
З самої згадки серце вже щемить.
Молити Бога за ту кожну мить -
І до останньої їм зберігати вірність.
Багато тих, з ким можна сумувати,
Важкі питання розглядати і прості,
Яких достатньо у сім'ї, у кожній хаті...
Та мало тих, що можна упізнати,
Як відображення себе у їх житті!
Як мало тих, з ким можна помовчати,
Спостерігаючи все божевілля світу,
Свій розум від кохання лиш втрачати,
Слова любові у вірші складати,
Пісні співати, дарувати квіти.
Багато тих, з ким краще б помовчати,
А не співати оди і хорали.
Як мало тих, що можна довіряти,
Відкрити почуття і не ховати
Те найдорожче, що й від себе приховали.
Як мало тих, з ким можна залюбки.
З ким ми печаль і радість пригубили.
Напевно, через них й їм завдяки
Цей світ мінливий і жорстокий ми любили.
Ось так і в'ється віковічна тема:
Легкі побачення, розлуки без жалю...
Чому? Бо значно легше з тими,
З якими байдуже, не докучають рими,
Кому не треба говорити: я люблю...
Себе втрачаємо: турботи, побут, діло...
Щоб віднайти — весь час шукати мушу.
У швидкоплині днів ти бачиш тіло:
У прірву падаєш, бо втриматись несила -
Як зупинитись? Як відчути душу?
Багато тих, з ким міг би лягти в ліжко...
З красунями, яким і досі личиш.
Але це злочин власне, чи крадіжка,
Слизька і підла та крива доріжка,
І втрата тих, кого ві сні ти кличеш...
Ми час марнуємо у чортзна в чому,
Тож не щасливі, як створив нас Бог.
І очі ми ховаємо потому...
І душу відкриваємо не тому,
З ким хочеться прокинутись удвох.
ID:
801026
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.07.2018 06:02:34
© дата внесення змiн: 11.02.2023 10:07:06
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
