Як змінилося в світі усе! Не скажу, що я змінам не рада,
Та накотить, бува, та зрадлива сльоза промайне,
І загонить життя у куток, де ховається правда,
Й сприйняття й розуміння її вже нарешті осяє мене.
Зрозумію нарешті, що вірити людям не треба,
Бо залишать в душі тільки слід від брудного взуття,
Буде важко обшарпаним крилам дістатися неба,
А у миті щасливі не буде й нема вороття...
І біда не у тому, що рік додається до року,
Вже у парах у юних я іноді нас впізнаю...
Лиш туман, як раніш, на світанку закутав дорогу,
Й пахнуть липи духмяні у місті, неначе в раю.
Обережно зірву жовті зірочки цвіту із липи,
Розчинюсь в ароматі, веселкою світ затулю.
І відчую, як крила бринять, як їх тягне летіти,
Напоїть ароматом чарівним вечірню зорю.
Зрозумію, що найважливіще – набутися разом,
Кожен ранок земний у коханих вітати очах.
Лише нам зрозумілим всміхатися потайки фразам,
Щастя й радість шукати в щоденних буденних речах.
А тому, мій коханий, мені серед ночі не спиться,
І хвилює й бентежить наповнений липами вальс,
Спи, коханий, і хай тобі нині насниться
Місто, липовий цвіт, літній вальс лиш для нас...
ID:
794033
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 01.06.2018 22:41:30
© дата внесення змiн: 02.06.2018 11:10:07
автор: Олена Бокійчук
Вкажіть причину вашої скарги
|