Всю ницість душ у тім донецькім краї
Стус бачив ще в далекі шістдесяті,
Який там набрід землі заселяє,
Чужинці, зайди в рідній серцю хаті.
З кутків медвежих, таборів ГУЛАГу
Людський непотріб звезли на Донбас
І той відкрито проявляв зневагу
До всього, що так вирізняло нас.
Стус відчував ворожість, лють і злобу,
Якраз за це Донбас він не злюбив,
Його гнилу, зросійщену утробу
В якій зростав ненависті нарив.
І ось тепер, коли пройшло піввіку
Та "руССкім духом" засмердів Донбас,
Той гній з нариву заліпив повіки
І "руССкій мір" почав вбивати нас.
Чеченці, осетини і буряти
Та інша напівдика звірина
Прийшли в Донбас щоб різати, вбивати,
Бо "руССкій мір" – дорівнює війна.
Війна жорстока, підла і кривава,
Нелюдські звірства знову від орди.
Її в Донбас ця потолоч призвала,
Яку, як бидло, звозили туди.
Будь моя воля, я би цю гидоту
На "родіну" відправив до ноги.
І Стус Василь не був би також проти,
Бо це одвічні наші вороги.
30.05.2018 р.
Поки всі українці не збагнуть все жахіття, брехню та цинізм про "братський" народ і дружбу, важко говорити про відродження України. А зрозумієть не скоро. Якби зрозуміли - то виразу російськомовний українець у нас не було б. Та навіть на пятому році війни в цьому плані змін дуже мало.
Жорстко, різко, але до болю правдиво!
За відвертість і вбивчу правду міцно тисну Вашу руку!
"І Стус Василь не був би також проти" -
Потиснуть Вашу руку залюбки...
А по іншому, друже, і не можна. Наша телерантність та терпимість нам вилазить боком. Від того, що ми відверто і правдиво не називали речі своїми іменами, гірше ставало тільки нам. Це вороги завжди сприймали за слабкість.