Там на глибині в товщі земній
Де люди знаються лише не дотик
Хоч рухи зайві
Густіє тиш розшита чорним по імлі
Над нею ложа океанів
Ще пам'ятають як роса не сходить
Хоч спомини всихають
Луска з основи нагадає
І відгукнуться глухо скам’янілості душі
І кільця ці річні
Твірна тканина часу розпрямиться
Напнеться тятива зав’язок голосних
І затріщать хребти
І зойком застарілим врешті розродиться
Туга…
Хоча то лишень вурдиться дрімота
Одна під пологом
І вже ніщо не зрушить того сну
