Уся світиться від щастя
Наша баба Катерина,
Бо приїхала у гості
З внуком донечка Дарина.
Надокучило малому
Усе в хаті роздивлятись,
Взяв м’яча і дві машинки
І майнув надвір погратись.
А сусідки - дві бабуні,
Стали хлопчика питати
(Одна Віра, друга Дуня -
Усе ж вони хочуть знати):
-А як звати твою маму? –
Запитала баба Віра,
Я кажу - вона Світлана,
А ось баба ця не вірить.
А Русланчик, всім на диво,
Хлопчик дуже балакучий,
Навіть те, чого не треба -
Залюбки усе озвучив.
-Мою маму звати Даша,
І так звати кицьку нашу,
Мама вдень пиляє нігті,
Варить чай і манну кашу.
Тато каже: - Вона - киця,
Її треба обминати,
А як дуже мама злиться,
То не треба зачіпати.
-А про тата, що розкажеш?-
(Веде слідство баба Дуня)
-Мама каже, що зустріла
На біду оцього дурня.
Тато наш ще та скотина!
Бо порядку він не знає:
Усі речі, як дитина
Не збере, не поскладає.
І бабуся ось казала,
Як жере, то аж упріє,
А на шубу заробити
Нашій мамі він не вміє.
Вчора мама розкричалась,
Що він не горить, а тліє,
І вночі із нею в спальні
Навіть спати - й то не вміє!
Ще бабуся говорила,
Що така в неї робота:
Годувати нас і тата -
Паразита й ідіота.
В нас із мамою одна є
Дуже гарна таємниця:
Мама завжди виглядає
Молодого дядю Гриця.
Як немає вдома тата
(Це не можна вам казати),
Дядьо Гриць тоді приходить,
А я йду надвір гуляти.
Якраз вчасно покликала
Катерина внука в хату,
Бо ще дечого багато
Міг Русланчик розказати!
