Сліпою стала я немов би тільки зараз,
а скільки вже обіцянок почула я "не тих".
Лиш серце бачить й погляд не обмане,
що понад силу бачити чужим.
А світ втрачатиме свою чудесну силу,
тоді, коли надіями все сповнюються сни,
чому так гірко деколи у слові, -
слова вбивають гірше ніж ножі.
Коли забракне сили знов почати
нове життя на краю, на межі
мене згадай; я пам'ятаю кожну дату,
в душі у мене лиш єдиний Ти.
Я знаю все, немовби сталося це вчора,
твоє сліпе "прощання" в мене досі на щоці,
лише втомилась знову від двобою,
я хочу знову бачити твої яскраві сни.
А правда та, що ти колись навіяв,
а щастя те, що було не простим.
Вони були мов казка, божевілля,
що берегтиму в пам'яті навіки, назавжди.
