Ти не впізнаєш мене
Серед мільйона безликих істот.
Ти голос мій не почуєш,
Зарившись під ковдру турбот.
Ти будеш жити у світі
З сірим комфортом, боячись змін.
І поглянути мені у вічі,
В тебе не вистачить сил.
Ти будеш ховатись у реальність,
Прикрашену вервечкою мрій.
Та сидячи в кріслі перед каміном,
Знай, що замки не перешкода мені.
Ти можеш винайти диво:
Філософський камінь чи еліксир.
Радіти, що повернув собі сили,
Рік чи два… Але від мене тобі не втекти.
