Небо, неначе прорвало,
а я стояв замислено, дивився у вікно.
І боляче мені ставало
від думки, що кінець прийде.
Як дощ минає минуть і дні мої.
Лихі та добрі. І висохнуть всі згадки,
як крапельки того дощу,
що лив і лив.
Здавалось не мине він,
Але усе з собою час утяне.
І сліду не залишиться про мене,
Як і про дощ, що лив і лив тут без зупину.
