На розі твоєї вулиці заходжу у невелику кав’ярню. В такий ранній час, зазвичай, заходять богемного вигляду чоловіки, чи залітають «нічні метелики», які після безсонної ночі прагнуть нетривалого відпочинку та самотності. Але що хоче ця пані елегантного віку, для продавщині залишається загадкою.
- Чи можу я придбати у вас п’ятдесят грамів смаженої меленої кави?
- Так, звісно.
І продавщиня відточеними рухами починає відважувати зерна, трішки підсмажує їх і, врешті, засипає до млинка.
Аромат свіжо змеленої кави лоскоче ніздрі та збуджує уяву. Цікаво, чи ти ще спиш, чи вже прокинувся?
Розрахувавшись виходжу, спиною відчуваючи здивований погляд продавщині.
Ще хвилин п’ять під моїми чобітками поскрипує зима, лунко відбивають кроки східці до п’ятого поверху. Після тихого хрускоту вхідних дверей мене огортає ранковий напівморок передпокою та знайомий запах твоїх парфумів.
Обережно, щоб не порушити хатній спокій, прослизаю на кухню.
У тебе ніколи не було джезве. А каву розчинну ти завжди пив на ходу.
Знаходжу глиняне горнятко, ставлю на вогонь, аби зігріти кераміку. Висипаю на дно придбану каву і заливаю окропом із чайника. Вогонь на мінімум, дві ложечки цукру. Лише б не прогаяти момент, коли кавова пінка поповзе угору.
Є!
Густий, чорний, гарячий напій у білій порцеляні на столі і твій радісний вигук у дверях.
- Я ще зроду не пив такої смачної кави, - промовляєш ти, вкриваючи цілунками мої руки та обличчя.
На столі залишається парувати кава у двох білих порцелянових філіжанках.
14.02.2018р.
Дякую, що завітали! 
Да, супротив такого аромату мало кому устоять удавалось... 
