Швидше за все людина – це найбільш безжальна істота на планеті. Лише людина може залишити того, кого усім серцем хоче зберегти. Але ж homo sapiens – людина розумна?! Які ж інстинкти нами тоді керують? Що змушує нас обманювати, заздрити, зраджувати, відступати? Лише люди, постійно, роблять боляче тому кого кохають і, як правило, чим більше кохання тим сильніше болить. Можливо ми надто рано уявили себе вінцем природи?!
Як і у будь якої історії так і у кожної людини є дві сторони. Одну ми показуємо людям, іншу ховаємо глибоко у собі. І цю двоякість визначає баланс світла і темряви. У кожному з нас закладено і добре, і погане, але лише ті, які можуть стерти кордони власної моралі володіють істинною владою.
Темнота - лякає нас, а світло – заспокоює. Воно дає нам форму і контури. Саме завдяки ньому ми дізнаємось, що чи хто перед нами. Але чого ж ми боїмося насправді? Невже самої ж темноти чи істини, яка у ній переховується? Можливо балансу, який виникає в союзі двох закоханих? У своєму чистому вигляді такий союз стає частиною нас же самих. В ідеальному союзі ми знаходимо таку силу, яку не можемо знайти в собі. Проте саму силу союзу неможливо пізнати сповна, аж допоки її не відчуєш. Такі союзи можуть звести старих друзів найбільш неочікуваним способом і перевірити на міцність найстійкіші відносини. Вони можуть привести до великих перемог або до фінальної поразки. І коли це трапляється, наше єство змінюється назавжди. Однією з причин стають таємниці, які є в усіх та які ми ретельно приховуємо один від одного. Ми прикидаємося друзями, приховуємо стосунки, але найгірше коли ми не проявляємо свої почуття. Одними з найбільш небезпечних таємниць є ті, які ми приховуємо від себе самих. Через таємничість навіть самі банальні речі видаються неймовірними, загадковими. Вона здатна розпалити пристрасть і дозволяє спокусі зробити нас тими, ким ми не є насправді. Але якби ми не намагались вберегти свої таємниці, їх приховати, про них все одно стає відомо. Коли це трапиться, на перший план виходить страх. Страх найпростіша емоція, проте його вогонь з самого народження горить, навіть у найхолодніших серцях. Він може ховатися у глибинах нашого розуму, в спогадах про людей, які покинули нас надто швидко чи роздирати душу сумнівами через відторгнення коханого. Він змушує рухатись далі чи паралізує кращих. Гіршими він використовується, як зброя. Але для того, хто пішов дорогою самопожертви,тим самим даруючи щастя іншому чи то іншій, найбільших страх полягає в тому, що правда - абсолютна. І в самому кінці він залишить після себе лише холод, всепоглинаюче полум’я і ненависть, до нас же самих…
😊😉
