Хей, колісниця срібна, полум'я й блискавиця:
Віжки землі та неба Шакра тримає міцно.
Смійся, безмежна прірво, шляхом стелись широким -
Жар з-під коліс та іскри - висічуть коні Бога.
Слід розпечено-білий: нині ж усюди чути
Грізне та буйне військо - вірних вітрів-Марутів.
Гримнуть, оскаженілі, в сурми - вождеві славу;
Хто ще так дзвінко вміє гімни співати давні?
Хижу твою дружину хто б нині міг спинити?
Шлях Девраджу розчистіть - ну ж бо, Рудрині діти!
Вище світлої Меру мчить - Стосилий, шалений:
Що перед Ним всі стіни, що Йому цитаделі!
Міць на міць
Рушає війною;
Волі, долі -
Один
В один.
Не відвернись!
Не схилитись гордим
Дай у мить негоди.
Бик між мужів могутній, Той, Кого величають
Ар'ї, престол здіймає скелею над світами;
Щедрість Його - безмежна, а на вустах - лиш правда.
Золото не тьмяніє - нащо той блиск ховати?
Скільки співці небесні слів не плетуть - все мало,
Міць його знає тільки ваджра, що скелі плавить.
Скільки апсар у Сварзі! - ночі не для спочинку;
Пахнуть сандалом коси, пальці на струнах спритні.
Скільки п'янкого соми чистого випив воїн -
Знають про те лиш хмари, зливою влітку повні.
Тінь дерев чудодійних, роси на спраглих травах...
В силі Тисячоокий - в силі Його держава.
Сто вогнів
Захмарних, сліпучих
Зіштовхнуться:
Сто сил,
Сто слів,
Півсотні вітрів -
Молодих, свавільних -
У сто сторін віють.
Хто переможе Змія, води з полону звільнить?
Хто, як не цей Адітья, з білим вогнем у жилах!
Ворог хіба зустріне милість від Врітрахана?
З чистого неба спалах - шана йому остання.
Врітра змикає кільця, кожне - на шиї зашморг;
Все закує, все стягне в вузол - а хто розв'яже?
Світ упав на коліна - тільки стоїть Парджанья;
В небі Його звитяга, і між людей лунає.
Голос розтрощить камінь - гідні співці осанни! -
Стрімко дощі з печери вирвались, і негайно
Землю взялись поїти, ніби телят - корови;
Волю степів безмежних, рік течію немовчну.