Гниє людська плоть у тілі живому,
Всередині людства зісохший скелет,
Радіємо горю й нещастю чужому,
Невже ми Диявола злого макет?
Бог його знає чиї ми створіння,
Для чого живемо на світі оцім?
Та знаю я точно, що древні коріння
Не даром ведуть від старих праотців.
Ідуть ці дороги з далекого краю,
Багато із них заросли бур'яном,
А я ними йду і досі не знаю,
Я темряви велет чи біляви гном.
А древні стежки терням заростають,
Бо ми помираєм, коли є живі,
Як передати? Чи їх ще застануть
Наші онуки, покоління нові?
