в своїй уяві намалюю я тебе,
таку всю ніжну, милу і невинну,
а над тобою небо неосяжне, голубе,
сіятиме чудесно, тихо і невпинно.
ти там стоятимеш, немов заквітчана весна,
уся така чарівна, свіжа й загадкова,
промінчиком проб'ється тихо до мого вікна,
краса твоя тендітна, чиста, світанкова...
і вмить на серці стане радісно мені,
твоє проміння осінить теплом сповна,
ти гріти будеш трепетно мої холодні дні,
і у душі моїй знов розквітатиме весна.
і, знаю, чаруватимеш мене повік,
твій образ, вірю, ще потішить наяву,
бо ж, певно, для душі моєї то найкращий лік,
побачити хоч раз приємну усмішку твою живу...
