Мелодія душі лунає з глибини думок,
Стук серця, що під клавіші фортепіано
Душа так прагне до зірок…
Ілюзія, що створена туманом.
У зимній вирій птаха-одинак летить,
Мелодія дощу, зів’яле листя
А знаєш я тебе не відпущу,
Прошу, хоча б у снах ти відізвися!
І пауза…і на долонях сніг,
Можливо, це кришталь пустих краплинок
Для мене скарб – для тебе сміх,
Все вирішив один безглуздий вчинок.
Мелодія душі й пустих думок,
Стук серця, що під клавіші фортепіано,
Душа так прагне до зірок…
Ілюзія, що створена обманом.
Наснився сон і в розпачі душа:
Куди піти, навіщо йти не знаю,
Пустий вагон зимового метро,
І дві зупинки, станція : «до краю»,
Зриваюсь з місця і лечу в туман,
Без меж навіки аж до небокраю,
Ти знаєш дорога мені, але тебе я відпускаю!
Мелодія душі лунає з глибни думок,
І серце ожива від дивних звуків, що під клавіші фортепіано,
Душа так прагне до зірок…
Ти лиш ілюзія, ти створена туманом.