Шматочок хліба на столі...
Черствий..., засохлий... шмат останній...
Очей криваві мозолі
Стікали хлібом тим востаннє...
Кричали очі із душі
I криком тим його з́їдали
Тіла ж, упавши до землі,
Його дістатись сил не мали
Вже тіло й тілом не назвеш-
В сухих мішечках купа костей
(Кінець Початком осягнеш,
В земнім житті побувши гостем)...
...Ще тільки в нім жеврить життя
Рідня он, поруч, смертю мовить-
Батьки, брати, його дитя,
За них до Бога прощу молить...
А надворі ,, орёт,, москаль
Під звук ,,гармони,,
Чувся постріл...
,,...Лопата где!?!?...,, , ,,...Какой рыскаль?!?!...,, ,
,,...Копай давай!!!...,, ,і знову розстріл...
...Зімлів від болю... Не вернувсь,
Зостався поміж тих мільйонів
Від тих смертей весь світ здригнувсь
Й тремтів свічками й плачем дзвонів...
...А що ж москаль?...Він нам чужий...
Відко́пнув тіло бездиханне,
Жбурнув на землю ХЛIБ СВЯТИЙ-
Єство його ж бо чорнотканне....
24.11.2017 Португалія
ID:
762167
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 25.11.2017 01:43:04
© дата внесення змiн: 25.11.2017 01:43:04
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
