|
Декілька віршів сестри Хуани Інес де ла Крус (1651 - 1695), мексиканської монахині, відомої своєю ерудицією, одного з визначних поетів Мексики, в моєму українському перекладі.
Переклади, які б вони не були, присвячуються моїй бабусі Валентині.
Algunos versos de Sor Juana Inés de la Cruz traducidos al ucraniano. Por mí.
La traduccion se dedica a la memoria de mí abuela Valentina.
Prólogo al lector
Estos versos, lector mío,
que a tu deleite consagro,
y sólo tienen de buenos
conocer yo que son malos,
ni disputártelos quiero,
ni quiero recomendarlos,
porque eso fuera querer
hacer de ellos mucho caso.
No agradecido te busco:
pues no debes, bien mirado,
estimar lo que yo nunca
juzgué que fuera a tus manos.
En tu libertad te pongo,
si quisieres censurarlos;
pues de que, al cabo, te estás
en ella, estoy muy al cabo.
No hay cosa más libre que
el entendimiento humano;
pues lo que Dios no violenta,
¿por qué yo he de violentarlo?
Di cuanto quisieres de ellos,
que, cuanto más inhumano
me los mordieres, entonces
me quedas más obligado,
pues le debes a mi musa
el más sazonado plato
(que es el murmurar), según
un adagio cortesano.
Y siempre te sirvo, pues,
o te agrado, o no te agrado:
si te agrado, te diviertes;
murmuras, si no te cuadro.
Bien pudiera yo decirte
por disculpa, que no ha dado
lugar para corregirlos
la priesa de los traslados;
que van de diversas letras,
y que algunos, de muchachos,
matan de suerte el sentido
que es cadáver el vocablo;
y que, cuando los he hecho,
ha sido en el corto espacio
que ferian al ocio las
precisiones de mi estado;
que tengo poca salud
y continuos embarazos,
tales, que aun diciendo esto,
llevo la pluma trotando.
Pero todo eso no sirve,
pues pensarás que me jacto
de que quizá fueran buenos
a haberlos hecho despacio;
y no quiero que tal creas,
sino sólo que es el darlos
a la luz, tan sólo por
obedecer un mandato.
Esto es, si gustas creerlo,
que sobre eso no me mato,
pues al cabo harás lo que
se te pusiere en los cascos.
Y adiós, que esto no es más de
darte la muestra del paño:
si no te agrada la pieza,
no desenvuelvas el fardo.
Переднє слово до читача
Сії вірші, мій читачу,
аж ніяк не бездоганні.
Я у безцінь їх ціную –
тільки тим вони і гарні.
Не прошу їх розбирати,
ані радити читати:
означало б це вважати,
що уваги надто варті.
Не прошу подяки в тебе:
звісно, цінувать не маєш
те, про що не мала гадки,
що колись ти прочитаєш.
Як засудиш – суди вільно,
я тобі не перешкода,
бо свідома дуже добре,
що є розуму свобода.
Мати вільне розуміння –
то найбільша воля в світі.
Сам Господь її дозволив –
не мені заборонити.
Ти кажи про них, що схочеш,
хочеш – рознеси без жалю,
за таку твою нелюдськість
мою вдячність виражаю.
Хай вживає моя муза
досить гостре харчування, –
при дворі така промовка
(лихослов’я означає).
Догоджаю чи невгодна, –
я завжди твоя служниця;
годна – матимеш розвагу,
ні – то привід поглумитись.
Я на захист своїх віршів
скаржитись тобі могла би,
що в сум’ятті переїзду
я не мала, де їх править;
що, коли їх копіюють,
сенс, буває, викривляють,
що слова – мерці нечулі,
всіх чуттів не відбивають,
що для написання віршів
вільний час мій закороткий:
правила мого бо стану
лінощі карають жорстко;
я, до того ж, нездорова,
клопоту занадто маю,
навіть зараз, як пишу це,
з поспіху перо стрибає.
Та ці скарги ні до чого:
вирішиш, що похваляюсь,
що зробила б їх ще краще,
якби довше постаралась.
Ні, не в цьому був мій намір:
якщо в світ виходять вірші,
це лише тому стається,
що наказу я покірна.
Ось чому, як схочеш вірить,
я не переймаюсь надто,
бо з початку ти почуєш,
чим тут мозок забивати.
Прощавай, бо шар горішній,
я тобі вже показала:
річ одна не до вподоби –
не гляди всього товару.
Переклад 27.10.2013.
Sonetos de Sor Juana Inés de la Cruz
En que da moral censura a una rosa, y en ella a sus semejantes.
Rosa divina que en gentil cultura
eres, con tu fragante sutileza,
magisterio purpúreo en la belleza,
enseñanza nevada a la hermosura.
Amago de la humana arquitectura,
ejemplo de la vana gentileza,
en cuyo sér unió naturaleza
la cuna alegre y triste sepultura.
¡Cuán altiva en tu pompa, presumida,
soberbia, el riesgo de morir desdeñas,
y luego desmayada y encogida
de tu caduco sér das mustias señas,
con que con docta muerte y necia vida,
viviendo engañas y muriendo enseñas!
Сонет, що містить повчання троянді, а через неї – тим, хто на неї схожий
Божественна трояндо, квіте ніжний,
ти величаєшся в пурпурних шатах,
але призначена красі надати
урок такий сумний, як подих сніжний.
Така близька до людської будови,
ти приклад вроди марної являєш;
за задумом природи ти єднаєш
спів колискової і плач жалоби.
У розкоші гордуєш ти, бездумна,
і небезпеку смерті зневажаєш,
а згодом ти, зів’яла і зажурна,
про тлінність і занепад сповіщаєш.
Живеш без розуму, та смерть твоя розумна.
Життям навчаєш, смертю теж навчаєш.
Переклад 16–17. 10. 2013.
Que contiene una fantasía contenta con amor decente.
Detente, sombra de mi bien esquivo,
imagen del hechizo que más quiero,
bella ilusión por quien alegre muero,
dulce ficción por quien penosa vivo.
Si al imán de tus gracias, atractivo,
sirve mi pecho de obediente acero,
¿para qué me enamoras lisonjero
si has de burlarme luego fugitivo?
Mas blasonar no puedes, satisfecho,
de que triunfa de mí tu tiranía:
que aunque dejas burlado el lazo estrecho
que tu forma fantástica ceñía,
poco importa burlar brazos y pecho
si te labra prisión mi fantasía.
Сонет,
у якому для фантазії доволі чистої любові
Ти не втечеш, мій затишку непевний,
ти, мріє нездійсненна та жадана,
примаро, за яку я вмерти ладна,
коштовна вигадко в житті нікчеми!
Немов магнітом – крицю, притягаєш
мою подолану й покірну душу;
облесникові дорікати мушу:
навіщо ти глузуєш, нащо граєш?
Та не хвались, жартівнику невірний,
що ти задурно підкорив мене,
нехай ти навіть висміяв щосили
ласо те, що я кидаю, міцне:
насправді можеш утекти з обіймів,
проте уява втримає тебе.
Переклад 17–18.10. 2013.
Enseña cómo un solo empleo en amar es razón y conveniencia.
Fabio: en el ser de todos adoradas,
son todas las beldades ambiciosas;
porque tienen las aras por ociosas
si no las ven de víctimas colmadas.
Y así, si de uno solo son amadas,
viven de la Fortuna querellosas,
porque piensan que más que ser hermosas
constituye deidad el ser rogadas.
Mas yo soy en aquesto tan medida,
que en viendo a muchos, mi atención zozobra,
y sólo quiero ser correspondida
de aquél que de mi amor réditos cobra;
porque es la sal del gusto el ser querida:
que daña lo que falta y lo que sobra.
Сонет показує, що в любові мають застосовуватися тільки розум і доцільність
Мій любий, у природі всіх коханих –
до перемог нових порив неситий:
якщо вівтар офірами не вкритий,
святиню вже напевно розвінчали.
Як пані тільки одного скорила,
то вже на долю гірко нарікає.
Богиня, на їх думку, бути має
крім того, що вродлива, вередлива.
Для мене почет скорених водити –
небажане і зайве хвилювання.
Аби лишень могла задовольнити
того, хто має зиск з мого кохання.
Найбільша цінність в світі – то любити,
замало – скупість, надто – гайнування.
Переклад 18. 19. 2013.
Resuelve la cuestión de cuál sea pesar más molesto en encontradas correspondencias, amar o aborrecer.
Que no me quiera Fabio, al verse amado,
es dolor sin igual en mí sentido;
mas que me quiera Silvio, aborrecido,
es menor mal, mas no menos enfado.
¿Qué sufrimiento no estará cansado
si siempre le resuenan al oído
tras la vana arrogancia de un querido
el cansado gemir de un desdeñado?
Si de Silvio me cansa el rendimiento,
a Fabio canso con estar rendida;
si de éste busco el agradecimiento,
a mí me busca el otro agradecida:
por activa y pasiva es mi tormento,
pues padezco en querer y ser querida.
Сонет вирішує питання, яку з протилежностей слід вважати більш докучливою: любов чи байдужість
Я маю милого, та я йому немила, –
це прикрість, рівної якій не знаю;
є трохи менша: той мене кохає,
чию любов я згорда відхилила.
Не знає виходу моя утома,
і хто би витерпів таке знущання:
гордує любий відданим коханням,
нелюбий скиглить, що занадто горда?
Один до почуття мого байдужий,
а інший – за байдужість дорікає;
невдячна я із тим, що марно тужить,
а в цього марно вдячності шукаю…
Я маю дві біди, подібних дуже:
нещастя, що кохана і кохаю.
Переклад 19.10.2013.
Continúa el mismo asunto y aun le expresa con más viva elegancia.
Feliciano me adora y le aborrezco;
Lisardo me aborrece y yo le adoro;
por quien no me apetece ingrato, lloro,
y al que me llora tierno, no apetezco.
A quien más me desdora, el alma ofrezco;
a quien me ofrece víctimas, desdoro;
desprecio al que enriquece mi decoro,
y al que le hace desprecios, enriquezco.
Si con mi ofensa al uno reconvengo,
me reconviene el otro a mí, ofendido;
y a padecer de todos modos vengo,
pues ambos atormentan mi sentido:
aquéste, con pedir lo que no tengo;
y aquél, con no tener lo que le pido.
Сонет на ту ж тему, що висловлює її навіть ще більш вишукано
Обожнює мене мій осоружний,
обожнюваний – мов мене не бачить;
хто зневажа мене, за тим я плачу,
за мною плаче, хто мені байдужий.
Душі своєї я б не пожаліла
тому, хто так безстидно обирає,
але тому, хто щедро одаряє,
я крихти милості не відділила.
Як обража мене один даремно,
то інший про образи репетує,
і скрізь мені сама лише халепа,
куди не йду – через обох бідую:
того не маю, одному що треба;
чого не має інший, потребую.
Переклад 19.10.2013.
Prosigue el mismo asunto, y determina que prevalezca la razón contra el gusto.
Al que ingrato me deja, busco amante;
al que amante me sigue, dejo ingrata;
constante adoro a quien mi amor maltrata;
maltrato a quien mi amor busca constante.
Al que trato de amor, hallo diamante,
y soy diamante al que de amor me trata;
triunfante quiero ver al que me mata,
y mato al que me quiere ver triunfante.
Si a éste pago, padece mi deseo;
si ruego a aquél, mi pundonor enojo:
de entrambos modos infeliz me veo.
Pero yo, por mejor partido, escojo
de quien no quiero, ser violento empleo,
que, de quien no me quiere, vil despojo.
Сонет продовжує ту ж тему і визначає, що розумові слід надати першість перед прихильністю
Того я прагну, хто мене покинув,
сама того, хто прагне, покидаю;
недобра з тим, хто віддано кохає,
недоброго шукаю безупинно.
Для любого я рвуся на всі боки,
для нелюба я – діамант коштовний;
я ворогу бажаю перемоги
і з другом переможеним жорстока.
Віддячити – з єства свого знущатись,
благати – гідності завдати болю:
з обох сторін нема, чим утішатись.
Та як обрати мушу я в недолі,
то нелюбові з вдячності віддатись
все ж краще, ніж приниження з любові.
Переклад 19.10.2013.
Quéjase de la suerte: insinúa su aversión a los vicios, y justifica su divertimiento a las Musas.
En perseguirme, Mundo, ¿qué interesas?
¿En qué te ofendo, cuando sólo intento
poner bellezas en mi entendimiento
y no mi entendimiento en las bellezas?
Yo no estimo tesoros ni riquezas;
y así, siempre me causa más contento
poner riquezas en mi pensamiento
que no mi pensamiento en las riquezas.
Y no estimo hermosura que, vencida,
es despojo civil de las edades,
ni riqueza me agrada fementida,
teniendo por mejor, en mis verdades,
consumir vanidades de la vida
que consumir la vida en vanidades.
Сонет скаржиться на долю: натякає на відразу до пороків і виправдовує втіху з Музами
Високий світе, що тобі до мене?
Чи так тебе нестерпно ображає
те, що прикрас жіночих не бажаю,
та розум прикрашаю безперервно?
Твої багатства не мені хвалити,
я іншої волію насолоди:
шукати краще для думок оздоби,
ніж всі думки оздобам присвятити.
Не дорога мені краса мінлива,
що вік її без жалю пожирає,
ані відзнака, як завжди, зрадлива:
у мене той пошану здобуває,
хто вигадки життя збира дбайливо,
а не життя у вигадках втрачає.
Переклад 19. 10. 2013.
Procura desmentir los elogios que a un retrato de la Poetisa inscribió la verdad, que llama pasión.
Este, que ves, engaño colorido,
que del arte ostentando los primores,
con falsos silogismos de colores
es cauteloso engaño del sentido;
éste, en quien la lisonja ha pretendido
excusar de los años los horrores,
y venciendo del tiempo los rigores
triunfar de la vejez y del olvido,
es un vano artificio del cuidado,
es una flor al viento delicada,
es un resguardo inútil para el hado:
es una necia diligencia errada,
es un afán caduco y, bien mirado,
es cadáver, es polvo, es sombra, es nada.
Сонет намагається спростувати хвалу, яку про портрет поетеси написала та правда, що зветься пристрастю
Це різнобарв’я мовить неправдиво,
бо з переваг мистецтва користає
і розумові в очі пил пускає,
міркуючи ефектно, та невірно.
Тут лестощі палкі зухвало прагнуть
затримувати віку крок недобрий
та подолати час, завжди суворий,
перемогти і старість, і непам’ять.
Тут витвір остраху недовговічний,
тут квітка, над якою буря фурка,
тут проти долі прихисток негідний,
тут жадібна, що помилилась, думка,
тут згасла пристрасть, а на погляд пильний,
тут – смерть, тут – порох, тут – примара, пустка.
Переклад 26. 10. 2013
A la esperanza
Verde embeleso de la vida humana,
loca Esperanza, frenesí dorado,
sueño de los despiertos intrincado,
como de sueños, de tesoros, vana;
alma del mundo, senectud lozana,
decrépito verdor imaginado;
el hoy de los dichosos esperado
y de los desdichados el mañana:
sigan tu sombra en busca de tu día
los que, con verdes vidrios por anteojos,
todo lo ven pintado a su deseo;
que yo, más cuerda en la fortuna mía,
tengo en entrambas manos ambos ojos
y solamente lo que toco veo.
Сонет до надії
Ранковий цвіте у житті людини,
надіє, позолочена дурнице,
як сни, скарби здуваєш, чарівнице,
химерний сне з відкритими очима!
Душа землі ти, вигадками тішиш
про раду старість, юність безпорадну.
Сьогодні долю провіщаєш ладно,
а завтра вже недолю злую кличеш.
Женеться за тобою легковажний,
що бачить світ крізь скельця кольорові,
весь розмальований, як слід до вдачі.
Я з долею поводжусь більш уважно:
відкриті в мене очі, як долоні,
чого торкаюсь, тільки те і бачу.
Переклад 26. 10. 2013.
Que consuela a un celoso epilogando la serie de los amores
Amor empieza por desasosiego,
solicitud, ardores y desvelos;
crece con riesgos, lances y recelos;
susténtase de llantos y de ruego.
Doctrínanle tibiezas y despego,
conserva el ser entre engañosos velos,
hasta que con agravios o con celos
apaga con sus lágrimas su fuego.
Su principio, su medio y fin es éste:
¿pues por qué, Alcino, sientes el desvío
de Celia, que otro tiempo bien te quiso?
¿Qué razón hay de que dolor te cueste?
Pues no te engañó amor, Alcino mío,
sino que llegó el término preciso.
Сонет, який утішає одного ревнивця, підсумовуючи декілька любовних історій
Кохання – це «чогось мені бракує»,
це жар, що шле взаємності шукати;
це трохи згодом – гра і страх програти,
і відчай, що за мрією жалкує.
Зневага надає йому уроки,
воно серед обманів виживає,
його вогонь ослаблений згасає
від скарг ревнивих чи образ жорстоких.
Такі зачин, перебіг та розв’язка, –
то не дивуйсь, що принесла страждання
та, в кому щастя ти раніш знайшов.
Нема причини так журитись тяжко:
ні, друже мій, не зрадило кохання,
то тільки строк призначений прийшов.
Переклад 29. 10. 2013.
En que satisface un recelo con la retórica del llanto
Esta tarde, mi bien, cuando te hablaba,
como en tu rostro y tus acciones vía
que con palabras no te persuadía,
que el corazón me vieses deseaba;
y Amor, que mis intentos ayudaba,
venció lo que imposible parecía:
pues entre el llanto, que el dolor vertía,
el corazón deshecho destilaba.
Baste ya de rigores, mi bien, baste:
no te atormenten más celos tiranos,
ni el vil recelo tu inquietud contraste
con sombras necias, con indicios vanos,
pues ya en líquido humor viste y tocaste
mi corazón deshecho entre tus manos.
Сонет, у якому спалах недовір’я вгамований красномовством сліз
Як ввечері з тобою говорила,
я бачила з обличчя та прийому,
що вже тебе я не докличусь словом,
проте відкрити серце я хотіла.
Мабуть, любов до мене жаль відчула,
бо сталось, що здавалось неможливим:
у розпачі я плакала з несили,
і витік біль, і серце розітнула.
Коханий, на плачі мої не сердься –
тобі я повертаю спокій тихий,
благати вже не буду: «Змилосердься!»
Геть, сумніви, геть, всі підозри дикі, –
бо бачив ти моє нещасне серце
покірним у руках своїх навіки.
Переклад 29.10.2013.
Моя стаття про сестру Хуану - Сестра "Иоанна Инесса Крестовская".
ID:
760111
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.11.2017 21:04:20
© дата внесення змiн: 12.11.2022 11:09:52
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
