Автор: Светана
Тема: Шуточные стихи
Когда-то, эх...
Общага. В банке килечки.
Мы ели их без вилочки
и даже не на скатерти,
послав манеры к матери.
А на газетке килечки,
вино в гранёной рюмочке.
Глаза свои дарили вы -
синел букет над тумбочкой.
Но кадр сменился рамою:
роскошной стала дамой я
и от Версаче в платьице
мартини пью старательно.
Среди унылой светскости
веселье похоронено,
в глаза хмельные синие
вся живость чувств обронена!
Лишь ночью вспоминается
мне рюмочка гранёная,
луна в шелках - красавица
и звёзды утомлённые.
И Бог весть затерялось где
веселье бесшабашное,
твои глаза пресиние...
Одна унылость важная.
Ах, не даёт покоя мне
та рюмочка гранёная!
Горчит мартини в хрустале,
как синь очей казнённая.
Картина украинской художницы О.Новик
Источник: http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=48117&poem=252122
===============
Чомусь захотілось на картину української художниці відповідно написати вірш українською...
Ех, було колись…
Гуртожиток. У білій банці – тюлька,
нема виделок, замість неї – кулька,
тут скатертину заміняє щось брудне
і чутно, хтось, по-матері жене.
Лежить рядочком тюлька на газеті,
вино у чарках поруч на буфеті.
Ви очі дарували всім знайомим
букетом із волошок, невагомим.
Але кіно у кадрі враз змінилося,
потоки часу майже зупинилися.
І павою, у сукні від Версаче,
щось п’є вона, а може й гірко плаче.
Вся радість серед світськості похована,
понурими плітками загартована.
Лише в очах блакитних видно хміль,
уламки почуттів і божевіль.
Вночі, коли не спить, нахлинуть спогади,
знов чарка, що з вином, зігріє погляд мій.
А місяць у шовках, неначе мачо,
з зірками, що на небі, цапом скаче.
До біса, загубилися веселощі,
мабуть серед хаток застрягли в селищі.
Блакитні очі, в них лише похмурість,
а замість сміху – пломеніє дурість.
То ж не дає мені ця чарка спокою,
голками по душі та серцю цокає,
Гірчить сухий мартіні в кришталі,
з блакиттю із казенною на тлі.
