Вітер з волоссям танцює знов пристрасне танго,
Рудоволосе дівчатко кошлатить сильніше.
Часто спрацьовує в нас цей ефект бумерангу:
Кинуте слово в життя, повертається віршем.
Сквери мигають самотніми в світ ліхтарями,
Люди блукають, не в силі більш бути прозорими,
Скільки планетою ходить чудних, із рубцями?
Скільки людей продірявлені, зломлені, з порами?
Місто вечірнє нас зваблює вільними сходами!
Парком, мереживом сміху , іконами стилю...
У діафрагмі серця проростають від подиху,
Що перекачують кров органічними хвилями
Вітер з волоссям танцює знов пристрасне танго,
Ниті сплітаючи маревом дивних вінчань,
Тихо шепоче щось дівчинці сонячний ангел,
Звуки, вібруючи, глухнуть на фоні мовчань.
Хибно вивчати науку кінцевих зупинок,
Краще писати вірші, де живе майбуття,
Часом самотність сміється озлоблено в спину
Тим, хто мудрує щоденно над ритмом життя.....
