Де дітись із страхами напівсоння,
Та чи не втопитись в далекій самоті.
В мінорних акордах мінорного просоння,
В мінорнох нотах своєї самоти.
Цей світ мене вже більше не тривожить,
Цей світ для мене голий і пустий.
В мінорних акордах свого безсоння
Своє личе я хочу віднайти.
Його незримні риси десь блукають,
Його незримне серце так болить.
В мінорних нотах свого безсоння
Летять століття і роки.
Вони мене повір не знають,
Їх обриси лиш люблять тільки тих ,
Хто у житті кохання не шукає,
А баветься лиш променем весни.
А моє серце вірить в чудесію,
Йому так хочеться любить.
В мінорних нотах своєї безнадії ,
Так хочеться свою станцію метро знайти,
Замкнувши поїзд сильно так наклямку ,
Чимдуш із світу утекти,
Втікаючи ,вставати зранку,
Пеленку снігу надягти.
Купаючись у місячній сонаті ,
Губити бублики й коржі.
Хай задля тебе ,милий,
Ситий будеш з-поза ранку,
Хай задля тебе, милий ,
Мої очі будуть не сумні!
І так доклавши пару кіловатів
Летіти серцю стрімко навмання...