Наче янгол, що спустивсь із неба,
Посміхнувся ніжно з-під чола,
Ти сказав, що так, напевно, треба,
Коли доля вперто нас звела.
Черговий трофей хотів здобути,
Перемогу над слабким життям,
Розумом не зміг ти осягнути,
Заслужить прощення каяттям.
Як чудово, – дивишся на зорі,
Поглядом блукаєш вдалині,
Та думки тримаєш у покорі,
Не важливо, що вони німі.
Наче й не було тії розлуки,
Недомовок сірих у словах,
Пам’ятаю я твої лиш руки
І солодкий присмак на губах…
Захова обман ранкова мла,
Жовтий місяць дивиться в відерце…
Не цілуй, якщо нема тепла.
Не люби, якщо немає серця.
Ти моїх думок не прочитаєш,
В мріях я до тебе повернусь
І не вірю я, що ти кохаєш,
То чому ж до тебе я горнусь?..
