Катруся сьогодні прокинулася до світання. Поруч тихенько спала посапуючи молодша сестричка Наталочка. Легенький сонячний промінчик заглядав у шибку, немов дразнив, вабив до себе. На душі було весело, адже навчальний рік закінчився і до школи йти не треба. Хоча пройде декілька днів і з сумом згадаєш про однокласників, гомінкі ігри під час перерв, шкільну парту. Але це не зараз. А сьогодні неділя, у тата з мамою вихідний. Дівчинка домовилася сходити з подругами до Андрієвого яру, щоб назбирати квітів на вінок. У буденний день такої нагоди не було – батьки працювали у колгоспі, а Катруся доглядала за молодшими сестрами. Почуття гордості переповнювало душу, відчувала себе дорослою,бо перейшла до третього класу. Навчання давалося легко, а в школі було напрочуд цікаво.
У печі палахкотів вогонь, смачно пахло свіжим хлібом. Мами у хаті не було. Мабуть, на подвір’ї годує худобу. Вона швиденько одяглася, заглянула у колиску до Галинки. Крихітка мирно спала, кумедно ворушачи носиком. Яка ж вона гарненька!
Батько порався по господарству і, загледівши старшеньку, покликав до себе. Катя знала, що ніхто в цілім світі так не любить її як татусь. Тому обіцяла довго не баритися і повернутися додому до снідання.
А на вигоні вже зібралися дівчата. По дорозі переповідали різні бувальщини, весело сміялися.
Поверталися додому стомлені з оберемками квітів на руках. Та раптом почули церковний дзвін. Так дзвонилося лише під час пожежі. Заметушилися, пришвидшили ходу. А потім усі разом побігли на сільську площу до сільради.
На майдані юрмилися люди, їх було так багато. Здавалося, що усі в селі покинули справи й прийшли сюди. Про щось голосно говорив голова колгоспу Микола Маркович. І раптом котрась із жінок заридала, а за нею, немов по команді, почали плакати всі. Нічого не розуміючи, діти злякано перезиралися одне на одне. Війна! Ось те страшне слово, яке так потрясло всіх.
З того часу спокійний життєвий сільський ритм закінчився, немов обірвався маятник на старому годиннику. Вечорами ніхто не співав, здавалося, що навіть соловейко замовк у гаю. А невдовзі розпочалася мобілізація. Вранці було наказано колгоспникам зібратися біля Катрича. Звідси їх кіньми везли до Тростянця, а потім кого куди на фронти. Жінки, діти прощалися з чоловіками. Сумно і журно, матері ридали, тихо втирали скупі сльози сиві дідусі. Маленька дівчинка не хотіла злазити з рук тата й голосно плакала.
Нарешті кінна валка рушила, за нею довго ішли рідні, немов проводжаючи в останній путь своїх годувальників.
Жнивувати довелося старим та жінкам. Діти намагалися хоч якось потішити зажурених матусь, допомагаючи їм у всьому. По селу ходили чутки, що ворог стрімко наступає і скоро дістанеться сюди. Віруючі шепталися , що то за гріхи Господь покарав.
Того дня батько прийшов додому пізно, про щось поговорив із мамою, а на ранок Катруся дізналася, що він їде супроводжувати ешелон, який повезе далеко на Урал колгоспне майно. Кому ж як не колгоспному бригадиру громада довірить таку справу! Поки готували техніку до евакуації, тато часто їздив у справах до міста. Одного разу повернувся веселий і сказав, що відправка призначена на завтра. Дівчинка з розумінням прихилила русяву голівку до татового плеча, їй так не хотілося відпускати батька. Мабуть, щоб підтримати дружину, він пообіцяв, що від’їздить ненадовго і до зими вже буде вдома.
Покликав до себе донечок. Молодшій дав пряника, а потім із кишені дістав малесеньку фігурку. Це був порцеляновий янгол.
- А ти, Катрусю, доки мене не буде вдома, будь помічницею мамі, в усьому допомагай їй. Візьми цього янгола, він вас захистить від напастей. Бережи його і я обов’язково повернусь.
Був теплий осінній ранок. У школі заняття не проводилися, чоловіки-вчителі пішли на фронт. Діти бавилися біля озера. Та раптом на шляху піднялася курява й стало чути рев моторів. Невдовзі хлоп’ята угледіли колону мотоциклістів. Дітлахи кинулися врозтіч, їх обганяла потужна техніка.
Німці! Ось вони, нелюди, вже дісталися й сюди. Зупинялися біля крайніх хат у селі й ламаною російською мовою вимагали харчів. По дворах кричали сполохані кури, голосно лементували жінки, яких грабували фашисти, забираючи до останнього шматка хліба, чулися поодинокі автоматні черги.
Так розпочалася нова доба для селян, що залишилися у тилу.
З’явилися й ті, хто почав слугувати фашистам - поліцаї.
Боїв на території Кам’янки не було. Німці відчували себе господарями, заселяючись у кращі будівлі, виганяючи мешканців до погребів та клунь. Люди боялися говорити зайве, шепталися по кутках про відступ Радянської армії, сподіваючись, що це триватиме недовго. То там, то тут з’являлися лиховісні похоронки, сіючи смуток у душі дівчинки Катрусі, яка щовечора розгортала хустинку і дивилася на маленького янгола, подарованого татом. Цілувала і ховала на печі.
Настала зима, а про батька вісточки так і не було. Заходила сусідка, розповідала,що на Новостроївці хлопчаків, які залізли до продовольчого складу, німці водили на розстріл, але змилостивилися і відпустили. Подейкували, що баба Сашка, яка жила у крайній хаті на Назарівці, переховувала радянських льотчиків зі збитого літака.
Ішов 1943 рік. Кістлява рука смерті дісталася і родини Шевченків. Тітка Мотря (сестра по батькові) отримала за рік три похоронки на чоловіка та двох синів.
Село звільнили радянські воїни. Потихеньку поверталися з фронтів посивілі солдати. Життя тривало.
І вже не маленька Катруся, а доросла Катерина Василівна зберігала,як пам'ять про війну, порцелянового янгола.
Часто зимовими довгими вечорами вона розповідала дітям та онукам про нього, згадуючи свою нелегку долю. І про те, як усім миром зустрічали земляка Мироненка Пилипа, якому довелося визволяти рідне село, і про те, як її мати, щоб якось вижити з трьома дітьми, Катерину на виховання віддала бездітним сусідам, і як бігали вже після Перемоги до вигону в надії зустріти односельців, які поверталися додому, і про те, як часто хотілося пригорнутися до теплого батькового плеча.
До самої смерті жінка носила квіти до братської могили та зберігала янгола, який так і не повернув батька.
ID:
753672
Рубрика: Інше
дата надходження: 04.10.2017 15:22:50
© дата внесення змiн: 04.10.2017 15:40:33
автор: protsenkovv1968
Вкажіть причину вашої скарги
|
