**************
Понад Россю ясною височать дві гори,
Плине Пам'ять рікою із правіччя пори.
Що зелена і пишна - то Дівоча гора,
Буйноквітная вишня щовесни тут цвіла.
Поряд з нею буяє друга круча-гора,
Це - Пастушка... І сяє понад ними зоря...
З-попід чорної тучі задвигтіли громи,
З-понад синьої кручі били вітри крильми...
У часи ті прадавні городище було:
Мужні ратаї славні - дружне плем'я жило.
Тут дівчина зростала чорноброва ота,
Що Пастушкою звали, - сирота-біднота.
Лиш на вроду багата і на вірну любов:
Коваля покохала - в'яло серденько знов...
Але слава по світу швидше вітру літа:
Мріє хан, щоб кохала його сирота.
Присила злото-срібло весняної пори,
Та огидні дівчині ті коштовні дари.
І тоді городище облягли вороги:
Все спалити і знищить, всіх рубать - до ноги.
Враз на гору зелену та Пастушка ступа,
Засіяла зорею: - Я до хана прийшла...
Буду хану рабиня, тільки спокій нам дай:
Не паліть, не плюндруйте рідну землю - наш край.
Хан ступив до дівчини - відсахнулась вона,
З кручі в урвище лине - й розкололась гора.
Вдарив грім - і на місці, де те військо було,
І не сто, і не двісті ворогів полягло.
А над чистою Россю від тієї пори
Вмиті срібними росами височать дві гори.
Що зелена і пишна - то Дівоча гора,
Друга круча - Пастушка, а над нею - зоря.
І у ночі серпневі можна чути усім,
Як лунає сталевий молотків передзвін,
То коваль клепа зброю - рідний край боронить,
А зоря над горою все палає-горить.
То спалахує яро - й з кручі котиться знов...
Так легендою стала вічна чиста любов.
