встань обабіч дороги, не тривож мої сни
я і так тебе не бачила у них
нехай вітер ворушить твоє прекрасне волосся
твої завитки каштаново-горіхових лісних кучерів
щасливого жителя лісних карпатських прерій
нехай твоя лагідна шкіра сяє під сонцем
цей бронзовий скарб і молочний солод
твоя чудесна посмішка ні з чим незрівняна
ні з налитими сонцем лугами,
ні з шовковим атласом суконь рожевощоких юнок
тільки з темними скелями, камінними сходами
важких присмеркових будівель
де ходять, перешіптуючись молоді чародії
і монахи в темних довгих рясах
і чаклуни з таємничим своїм багажем
другий твій усміх як сяюче ранішнє сонце
у гарячу літню пору, що пахне травами і молоком
як веселкова посмішка і п’янка трава на лугу
що відчувається, ніби це ми разом там в дитинстві
разом назавжди, залишені там всіма
невмоготу напитися один одним і нашим сумісництвом
о благі, прекрасні літа, що тільки в маренні прийдуть
як сніп колосся і безхмарний сніжний ранок
як подих і серце гір
