Біла лілея так солодко пахне
І вечір жадібно запах той п'є.
Літнього дня в верболози тінь шасне,
А вслід зозуленька враз закує.
Легко і дзвінко літа нарахує
І полетить до чужого гнізда.
Лагідний вітер чомусь вередує,
Ехо вечірнього дзвону здаля
Якось збентежено плач розливає,
Тишу собою заповнює вщент,
А річка сонечко ніжно вмиває
Клекіт журавки — чудовий акцент.
Стишений плескіт брижів прибережних,
Обрис дерев у вечерній імлі...
Легінь в піснях своїх ніжних й бентежних
Осені згадує дні золоті.
Дівчинку юну він стрів так нежданно,
Крається серце — шкода не збулось.
Ой, як скучаю, любесенька Ганно,
Пам'яті серце — в нім все збереглось.
А тільки все — це здивований погляд,
Хвостик волосся метнувсь по плечам.
Ніжно всміхнулася хлопчику поряд...
Ей, незнайомцю, потрібно що Вам?
Як же не вистачає цієї краси природи великому місту! Пісня зозулі, клекіт журавки, плескіт води... Цілющі звуки... Наче на мить там побував... 
Дякую,Ярославе. 
, яка ж ти молодець 
