коли не лякають сотні нових кілометрів,
бо віриш, що відстань зломить лише слабких,
пакуєш валізи й береш кілька теплих светрів,
про всяк випадок. не буває ж доріг легких.
чекаєш, що кожне літо даруватиме вічність,
дива трапляються, коли у них палко вірити.
не варто звикати, бо всюди ти лише гість
і щохвилини звідусіль можна впевнено йти.
віриш на крихту у себе і трохи більше в когось,
бо то ж, ніби, опора, стіна та й міцне плече,
але розумієш, коли в касі квиток дають: "ось",
що нема вороття і твоє - пам'ятай - не втече.