Це зараз я Ганна, а колись я була просто Галинкою і мріяла знайти карбованця, щоб досхочу наїстися цукерок, або морозива. Я навіть говорила своїй подрузі Наталці: отак буду йти, йти і знайду кимось загублений гаманець, а там гроші. Знайду і куплю цукерок і морозива. Я й з тобою поділюся, - обіцяла я Наталці. Подруга раділа і вірила, що я обов"язково знайду гроші і чекала.
Дитячі мрії, які вони дивні. Звичайно, що я їла і цукерки і морозиво, хоч грошей ніколи не знаходила. Зараз у мене інші мрії і бажання і подруга в мене інша - особлива!
Одного недільного ранку запропонувала я своїй подрузі піти зі мною до церкви. А вона мені:
- Тобі треба, ти і йди.
Я аж оторопіла. Нічого собі.
- Ех ти, - кажу, - грішниця! І пішла до церкви сама. Доречі, хтось знає, що в церкві не можна ставати на поріг? Я ніколи про це не думала. А нещодавно в якійсь книзі вичитала і тепер згадую: наступала я на поріг, чи ні? Сказала про це подрузі, а вона мені:
- Все вірно, під ноги дивитися треба, а то перечепишся через поріг і впадеш.
Ну не грішниця, га? А це якось прийшла до мене моя подруга схвильована і ніби трохи розгублена. Одним словом дивна якась. Бачу, хоче чимось поділитись, якоюсь таємницею, але ніяк не наважиться. А я вже вуха наставила, рота роззявила, з голови до ніг готова до прийому інформації. А вона то те, то се. Ну, думаю, зараз лусну від цікавості. Нарешті не витримала і говорю:
- Ну, кажи вже!
- Я гроші знайшла, - прошепотіла подруга.
Якби це було кіно, то було б тихо хвилин десять, або грала б симфонічна музика. Я перша порушила мовчанку:
- Багато?
- Багато! - вимовила подруга таким тоном, ніби знайшла в полі покинуту інкасаторську машину.
- Багато - це скільки? - вирішила прояснити.
- Я ще не рахувала.
Я здивовано дивилась на подругу. І, не подумавши, запропонувала:
- Давай я порахую!
Подруга злякано подивилася на мене:
- Я боюся їх брати в руки, це чужі гроші, їх так багато і гривні, і долари, - відповіла на мою пропозицію подруга.
А! - здогадалася я нарешті, - це ти так жартуєш! Тю на тебе! А я дурна вуха розвісила.
- Ні, - переходячи на шепіт, заперечила подруга, - я не жартую. Пішли до мене додому, покажу.
- Е ні, не хочу. Я за тебе так порадію, не дивлячись на твоє щастя. Цікаво, де ти їх знайшла?
- А сама думаю: "Так вона тобі й скаже".
А подруга мені:
- Знайшла біля "Супермакету" - в самому центрі міста. Провела я сьогодні вранці доньку на автовокзал, посадила її на перше маршрутне таксі, віддала їй останні гроші і пішла додому. Іду і думаю: хоч би гривню знайти, добавлю свої копійки і куплю хліба. Дивлюсь - лежить гривня. Я так зраділа! Оце пощастило! Іду весела, радісна. Сонечко тільки-но проснулось, горобці цвірінькають. Ніде нікого. Всі магазини зачинені. Проходжу повз "Супермаркет" дивлюсь, а на землі лежить гаманець: гарний, чорного кольору, чоловічий. Зупинилась і не знаю, що робити. Брати чи не брати? Знаю, чужого брати не можна, та подумавши, вирішила, не візьму я, візьме хтось інший. Кинула в сумочку і подалась додому. Дома довго боялася відкривати гаманець, а коли наважилась, - мало не зомліла. Там їх!
Я хотіла знову запитати: "Багато?", - але згадала, що вона їх не рахувала задала чисто жіноче питання:
- І що ти за них купиш?
- Нічого, - спокійно відповіла подруга, - нічого я не купуватиму. У тому гаманці я знайшла водійські права і по них відшукала господаря. Я вже домовилась з ним про зустріч, щоб віддати гаманець.
Очі подруги сяяли такою радістю, яка може бути тільки в очах маленької дівчинки, якій щойно подарували величезну ляльку, про яку вона мріяла цілий рік!
- А ти не пошкодуєш? - запитала я і знітилась під серйозним поглядом подруги. Вона помовчала якусь мить, а потім сказала:
- Ти знаєш, я так подумала: гроші я витрачу дуже швидко, а душа болітиме все життя. Згодом посміхнулася і сказала: "Я така вдячна Богові за ту гривню, в той день я купила хліба!"
Отака вона моя подруга - особлива, хоч і грішниця.
ID:
736874
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.06.2017 12:52:27
© дата внесення змiн: 07.06.2017 12:52:27
автор: korneliya
Вкажіть причину вашої скарги
|
