Не плачте, мамо, я живий, чого ж ви плачете?
Я не надовно, із Донецька, на побачення.
Ще буду їхати туди, там побратими...
- А як же я без тебе, синку, сину?
Не спала я ночами, все молилась,
Щоб Матір Божа тебе, синку, захистила.
Я з острахом дивилася новини...
Який же ти худий і чорний сину.
Скажи мені, чи страшно там, синочку?
Ти, значить, знов туди в "гарячу точку",
Скажи мені, коли війна скінчиться,
Спокійно хочу жити, як годиться...
- Війна... ой, ще не скоро, мамо,
Спали мій одяг, там від крові плями.
І потемніли очі у солдата
І зажурилась,засмутилась мати.
Дивилась ніжно на свою дитину:
- А в нас в селі все тихо, мирно, сину.
Ти знаєш, синку, люди в нас хороші,
Усим селом тобі збирали гроші,
Бронежилет купили добрі люди,
Щоб куля не пробила твої груди.
Та що ж це я тебе заговорила?
Ходімо, синку, я борщу зварила,
А потім постелю тут, на дивані,
Які шкарпетки в тебе синку рвані...
І трохи дивним видався син мамі -
Долівку трогав, гладив стіл руками
- Яке все тепле і живе тут, дивно,
А там весь час мороз і дуже зимно,
А там холодне й мертве все, як лід,
Війна лишила в моїм серці слід.
Не плаче,мамо, мусимо з цим жити,
Я рідну землю мушу боронити,
Хто як не я, рідненька моя, мамо?
Пробачте, мамо, що посивів рано.
ID:
735168
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.05.2017 22:34:13
© дата внесення змiн: 26.05.2017 22:34:13
автор: korneliya
Вкажіть причину вашої скарги
|
