|
Я ще, мабуть, не до кінця збагнув ту річ, що покохав,
бо серед поля болю й сліз я став радіти вже весні.
Ти наче досить є проста, але цим сяйвом ти жива,
чарівне личко, не в журбі так ніжно світиться мені.
Я закохався, мов дитя, і всі провали із життя
немов забув,
немов закрив,
я відчуваю сяйво див.
Даремні спроби починав, а зараз згадки вже й нема,
усе розвіяли вітри, з'явилось сонечко і ти.
Ти ближче тільки підійди, твій доторк губ такий п'янкий,
нічого кращого нема, бо ти душі моєї храм,
ти доторкнулася руки, ми в ніжнім світі: я і ти,
наш човен вдаль несе ріка, така спокійна і проста…
нам добре двом, тому в човні пливімо мовчки вдаль собі,
пліткарські, злі людські вітри нехай не нищать наші сни,
нас кинуть в критику усі, щоб потопали ми на дні,
але що з того, адже ми самі кохання віднайшли.
Я би усе це описав, але ще слів таких нема,
мій сад душевний збагатів, і так прекрасно у житті…
Ти моє все, моє життя, яке я ніжністю пізнав,
та ще збагнув одне собі:"Кохання любить тишу слів".
24.5.2017
ID:
735012
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 25.05.2017 20:14:28
© дата внесення змiн: 25.05.2017 20:14:28
автор: Андрійчук Назарій Володимирович
Вкажіть причину вашої скарги
|
